Клюб кадетов Катедры

– з голови в серце (замістити раціональне мислення емоційним);
– дальше – в район діафрагми, де основним каталізатором мислення людини стає страх;
– дальше – в район шлунка: основний фактор, який впливає на мислення і прийняття рішень, – це хронічний стан голоду;
-дальше – район геніталій: боротьба за виживання методами пригнічення і знищення собі подібних;
– ноги. Якщо в цілому, то це нестерпне неприйняття самого себе і свого місця в цьому світі. В залежності від “висоти” фокусу уваги – генерується – від бажання тікати світ за очі до бажання забити ногами навколишніх.

Кожна людина завжди ідеалізує та возвеличує той рівень свідомості, на якому находиться. Будь-яке задоволення людина одержує тільки тоді, коли зовнішній вплив резонує з відповідним рівнем “свідомості”, рівнем на якому зафіксована точка уваги. Все інше залишається поза увагою. Мало того, якщо, наприклад, апелювати до інтелекту “шлункової людини”, то у відповідь можна одержати тільки гнів і злобу.

Тим, хто хоче впливати на людей, вигідно, щоб кожна людина помістила свій фокус уваги як можна нижче. Чим нижче – тим легше управляти людиною і населенням в цілому, тим простіші методи впливу можна використовувати і тим сильніше/швидше/прогнозованіше людина реагує на вплив.

Якщо коротко описати ситуацію, то пересічний українець сьогодні – це людина із шлунковим типом мислення. Це, в принципі, основний тип людини в сучасному суспільстві, особливо в розвинутих країнах, де панує філософія споживання. Вся реклама працює якраз в цій парадигмі: з одної сторони, створювати в людині стан голоду, а з другої, пропонувати шляхи його подолання через покупку певного товару. Базовий стан людини з таким способом мислення – це постійний “голод”. Відповідно, людина приймає всі рішення тільки на основі цього відчуття і на виборах насамперед віддасть свій голос за того, хто обіцяє “нагодувати”, наситити “голодну” людину, і чим більше халяви – тим краще.

Совкова (радянський союз) пропаганда більше опиралася на “діафрагму” – страхи людини. І поки фокус уваги гомосоветікуса не змістився нижче, то така пропаганда спрацьовувала. А коли переважаючим типом мислення стало “шлункове”/голодне, радянське суспільство просто розвалилося. “Голод” переміг страх.

Успіх путінської пропаганди якраз в цьому і полягає, що вона повністю знаходиться теж на “генітальному рівні”, оперує зрозумілими для пересічного московита поняттями, постійно збуджує його низькі інстинкти і дає/підтримує надію здійснення його мрій кого-небудь подавити, опустити, познущатись і “гарантує” безкарність.
Що тут є первинним, а що вторинним – спочатку московити “опустилися”, і пропаганда почала це використовувати, чи це опущення свідомості було здійснено спеціально, – питання риторичне. Як на мене, в цифрах можна описати в пропорції 30-70%. Пропаганда активно спрацювала на тотальне пониження точки фокусировки свідомості.

В чому проблема? В тому, що кожне пониження свідомості є практично безповоротнім. Адже воно відбувається тільки тоді, коли повністю розтрачується внутрішній потенціал попереднього більш високого рівня і свідомість людини опускається нижче.

Тому будь-яка техніка впливу завжди працює в першу чергу на знищення свідомості поточного рівня, і тільки після цього можливе пониження свідомості людини на більш нижчий рівень.
Як наслідок, будь-які виборчі перегони – це в першу чергу черговий етап безповоротного знищення потенціалу суспільства і нації, особливо, якщо використовуються низькорівневі політтехнології.

Основне завдання путінської пропаганди в Україні – це опустити українців на “генітальний” рівень мислення. Але якщо росіянам вбиваються при цьому ідеї “росіянин – пахан, вертухай”, то українцям на цьому рівні мислення в свідомість закладаються зовсім протилежні ідеї – ідеї “терпіли”, опущеного, безправного і т.п.

Свідомість і механізм прийняття рішень складні. Як називає їх Роберт Сапольскі, емерджентні. Свідомість – це складна багаторівнева інтеграція (особливе об’єднання) роботи нервової системи в певних обставинах. Вона формується генетикою, перинатальною (внутрішньоутробною) та особистою історією. Все це дуже по особливому змішується. Тому коли людина приймає рішення, то на неї впливає щось закладене еволюцією (через гени), те, що сталося із нею в маминому животику, і те, що сталося з нею після народження. Усе це “химерно” поєднується із ситуацією, і хлоп – рішення…

Суперечки про те, що важливіше в свідомості, класні, але передчасні. Зараз можемо просто констатувати факт – часто ми приймаємо колективні (групові або під час перебування в групі) рішення, як звичайні мавпи. Генетично і структурно наш мозок відмінний від інших вищих приматів та наших спільних предків, але не настільки… Ми усі піддаємося хайпу та іншим формам масового психозу. Історія з Австралією дуже гарна цьому ілюстрація. Та не лише вона. Таких історій страшенно багато.

Наша нездатність до критичного мислення, особливо перебуваючи в групі, – мабуть, чи не головна проблема людства. Можна поставити собі за мету примусове його виховання, але історія має приклади, коли воно шкодило. Саме скептики, керуючись критичним мисленням зупинили науково-технічний прогрес Арабської імперії. Саме скептики (Мах, Рентген та інші) намагалися зупинити фізику від визнання вже очевидного існування атомів та електронів в ХІХ сторіччі. Та що там ХІХ сторіччя. Уся новітня історія фізики пронизана прикладами, коли критичне мислення ставало на заваді її розвитку, відтерміновуючи визнання відкриття на десятиліття.

Що робити? Вкладати більше грошей в нейробіологію та надіятися, що після того, як вони розберуться в механізмах свідомості, трансгуманізм буде панівною ідеологією.