Клюб кадетов Катедры

Мої жона з донькою прикупили мені до Нового року оцей календарик.



Бо вони знають моє ставлення до півнів (та й до птахів загалом). А тут така справа – 12 років тому (!!!) я накатав текст, що подається нижче, і в різних варіаціях повпихав його на різні ресурси. І от пройшов повний цикл, і є нагода повторитись.

Незважаючи на усю лабудовість всіляких тематичних років, сенс в них все ж є. Наприклад, в Рік Гір так чи інакше медійники звертали увагу на проблеми гір, в Рік Культури – на культуру і так далі. Тож пропоную звернути увагу на Півня, нашого сакрального птаха, який знаходиться у вкрай небезпечному стані. Біда у тому, що у нашого Півня давно і ледь не безповоротно вкрали саме його ім’я і наклали на нього табу. Хто вкрав? Ну, звісно хто. Кому не звісно, зараз зрозуміє. От спитайте себе, чи не викликає слово півень (а точніше, його російська калька – “пєтух”) у вас абсолютно певні асоціації? Не красивого яскравого птаха, який гордо крокує по двору або з високої огорожі віщає про прихід Сонця, а забитого «гоміка», що тулиться в кутку табірного бараку? І якщо викликає, то відколи? Думаю, з моменту приходу в наш загальний дім Великої Кримінальної Революції, що принесла в єдиний пострадянський простір мову блатняка, нашестя бритих упирів і вал мерзотних пісень, чомусь прозваних красивим французьким словом «шансон» (хоч зватися ці пісні повинні б «гопса», ГОПниковська попСА тобто). Відтоді (літописці новітньої історії, напевно, можуть назвати точну дату, я ж орієнтуюся на самий початок 90-х) ім'я хоч і домашнього, але войовничого птаха отримало образливе значення, і можна припустити, що сучасний міський пацан років так восьми-десяти й не знає, що півень (або ж “пєтух”) - це той, хто покриває курочок-несучок, а аж ніяк не людина, яку через збочені примхи покривають в місцях, не так віддалених...

( далі: )