bitter_onion | про жаб

Свого часу Україні дістався шанс на державне будівництво. Був початок 90-тих, сусіди перебували в аналогічному стані: хто в шоці, хто в бідності. Відтак, їм було не до нас і це дало фору в часі. А то як, ніде правди діти, населення було – лютими совками, то з метою державного будівництва з певних українців активно робили героїв сучасності.
Здебільшого, мав місце штучний піар, як свого часу в СРСР оспівували Стаханова або челюскінцев, але будемо відверті: тоді це було виправдано. Звісно, не забували і за історичні приклади видатних співвітчизників, але мова за інше. Молодій країні були потрібні не тільки мертві герої, але й живі. Тобто, люди, яких багато хто знав особисто і які раптом круто піднялися. Так зробили популярними спортсменів: братів Кличків або Андрія Шевченко. Аналогічно розкручувалися музичні куміри тих часів: Ель Кравчук або Скрябін. Не відставало і кіно з телебаченням. Досить згадати Сумську у кожному фільмі того часу або Богдана Бенюка. За тих, хто розбагатів і казати – нічого. Їм заздрили в усі часи.
Навіщо це робилося? Все просто! Потрібен був приклад. Живий і беззаперечний. Кожна країна, яка відбулася, мусить мати своїх кумірів. Нехай вони будуть хоч куміри кугутів! Згадаємо Сердючку з Поплавським... Сказати що там талант, я б не ризикнув. Скакали, як жабенята, але нішу свою заняли. Як би там не було, але це дійсно було потрібним. Так диктував імідж: «дивіться, держава має свій автентичний шоу-бізнес, своє кіно, свій спорт, своїх підприємців. Рано чи пізно навіть серед піску з’явиться золото.
А ось тепер – увага! Що ми маємо наразі? А наразі ми маємо зворотний процес. І якщо на Московії завжди були в ходу методички, що бути українцем – це огидно, що ми – дурні, що ми – невдахи і таке інше, то тепер процес деукраїнізації відбувається і всередині держави. Зеля – єдиний очільник держави, який принижує «українство», як таке. Відчуваєте, як перестали робити акцент на патріотизмі, формуючи порядок денний? Хто теперішні нові українські герої? Їх нема! Нам не пропонують нічого українського в приклад! Нам постійно і цілеспрямовано вкидують: «какая разніца». В тому числі кваканням від перших осіб. І підсовують малоросійство, загорнуте в комплекс меншовартості... Нас втягують в орбіту Московії.
Зауважте, як меншає новин з передової. Помітили, як бажання «перемоги» каналізують у розмови про мир, тобто – «капітуляцію»? Відчули, як більшає негативу щодо тих, хто продовжує спротив агресору. Натомість набирає обертів пропаганда брендів і новин країни-окупанта. А головне, з неймовірною швидкістю відновлюються економічні зв’язки, тобто – нас знову повертають у залежність, а простіше – прив’язують. Ми п’ять років не купували газ та електрику у ворога, а тепер – все навпаки. Пам’ятаєте істерики Семенченка щодо вивозу нашого вугілля з Донбасу? Це обернулося відчутним падінням економіки. Що не дивно, позаяк тепер те вугілля ми купуємо не за гривні, а за долари і удвічі дорожче та ще й напряму у агресора! Але наразі його це зовсім не обурює. Як ніколи не обурювали поставки на окупований Донбас води та електрики, які він чомусь і не думав блокувати...
Якщо зірки запалюють, значить це комусь треба – казав Екзюпері. Впродовж всієї війни ми є свідками того, як нам запалюють фальшиві вогні. Бо такі плани у Мордора. І проект Z – якраз один з багатьох подібних. Просто на відміну від інших він виявився вдалим. Ви хочете знати, як варять жабу? Озирніться навколо! Процес в динаміці...