Політичні баталії мігрують із телеекранів на простори соціальних мереж. За даними Міжнародного союзу електрозв'язку, у світі більше 6 мільярдів абонентів мобільних телефонів, 90% населення. У розвинених країнах 75% населення мають доступ до інтернету.
Кількість користувачів «Фейсбуку» перевалила за мільярд. Більшість людей виходять в Інтернет з мобільних пристроїв, з планшетів і телефонів, тобто просто на вулиці. І ці цифри зростають. Скоро глобальна мережа космічних супутників покриє всю планету, і вихід в Інтернет стане елементарним і миттєвим. iPad — це підривна інновація, яка виявилася ефективнішою, ніж камінь пролетаріату.
Уже не лише арабські перевороти, а й виборні кампанії на Заході можна назвати «революціями «Фейсбуку», «Твіттеру». У політику приходять кумири телебачення й соціальних мереж: бразильський клоун Тиририка, який регулярно проходить у парламент, італійський комік Беппе Гриппо, який перемагає на муніципальних виборах, герой романтичних пригод в Іспанії Белен Естебан, канадський хуліган Роб Форд. Є мережеві персонажі, які увійшли в історію: лідер єгипетської революції Ваель Ґонім і лауреат Нобелівської премії миру з Ємену Тавакуль Карман. У цьому ж ряду український шоумен Володимир Зеленський, який, незалежно від пропагандистських ярликів, слідує строго в руслі світової політичної еволюції.
Стрімка кар’єра нового президента Франції Макрона знаходиться в загальному векторі останніх виборчих кампаній. Хоч як парадоксально, але з усіх кандидатів у Франції Макрон за технологією перемоги близький до настільки ж несистемного Трампа. Сьогодні програми електорат не цікавлять, можна обіцяти, що завгодно. Прослуховування промов — це в минулому, політика перетворюється на шоу. Важливий не сенс і зміст, а символ і образ. Або не текст, а імідж. Це не добре і не погано, це формула постіндустріальної доби, коли лавиноподібний надлишок інформації неминуче призводить до нових способів її сприйняття і навіть до нового психологічному образу покоління.
Образ чесного та порядного президента Голобородька, який виводить країну в першу двадцятку, вплинув на емоційно-вольову реакцію електорату і змусив навіть тих, хто до цього ігнорував вибори, піти та поставити галочку напроти прізвища Зеленського.
Донедавна в умовах дефіциту інформації й людського потенціалу великі партії та великі компанії виявлялися ефективними. Великі структури могли мінімізувати витрати. Але зараз інформаційні потоки пішли в горизонтальну площину, а населення стало мобільним. Монополія держави на інформацію загублена. Провладні інформаційні канали втрачають функцію гіпнотичного приладу, який розповідає населенню, про що воно думає і чого бажає.
Битва в другому турі президентських виборів стала битвою нових і старих підходів до політичних технологій. Мізерний, безсистемний, популярний Зеленський здобув перемогу проти системного, непопулярного гіганта Порошенка.
Ще важливим аспектом популярності Зеленського є його комедійна кар’єра. Гумор — потужна зброя у втомленому від політичних баталій суспільстві. Займати таку позицію набагато вигідніше, ніж повністю очорняти опонента. Люта ненависть передбачувана, й у суспільстві на подібні випади виробився імунітет. А ось посміятися над опонентом виявилося вельми ненав'язливим і дієвим прийомом.
Загалом Зеленський не феномен. Ми просто перебуваємо в задніх вагонах локомотива еволюції політичних комунікацій. Формуючі опитування, кампанії чуток, мітинги та розгалужена партійна структура — в минулому. Попереду — Трамп, Макрон, Зеленський. Великі політичні структури вимруть немов мамонти. На зміну їм прийде дивний новий світ швидких комунікацій, фейків, тролів та шоуменів.
Сергій Стельмах