КРЕМЛЯНЯРІ

[varjat-k.livejournal.com]

Я бачив дивний сон. Немовби піді мною
Бруківка площі, що звалася "Красная",
І я з кувалдою й машинґвером там стою
Під майже вже напіврозбитою стіною,
А далі тисячі таких самих, як я.


У кождого чоло від праці вже спітніло,
І в оці кождого горить наснаги жар,
І руки в кождого напружені щосили,
І плечі в кождого уже ся розпрямили,
Бо вже не давить всіх один якийсь тягар.

У кождого в руках тяжкий залізний молот,
І голос сильний нам згори, як грім, гримить:
"Лупайте сю стіну! Нехай ні жар, ні холод
Не спинить вас! Зносіть і труд, і спрагу, й голод,
Бо вам призначено стіну сесю розбить."

І всі ми, як один, підняли вгору руки,
І тисяч молотів об цеглу загуло,
І в тисячні боки розприскалися штуки
Та відривки стіни; ми з силою розпуки
Раз по раз гримали, щоб всралося хуйло!

Мов водопаду рев, мов битви гук кривавий,
Так наші молоти гриміли раз у раз;
І п'ядь за п'ядею ми місця здобували,
Щоб кремлядєй вітри у зашморгах гойдали,
Ми далі йшли, ніщо не спинювало нас.

І кождий з нас те знав, що слава нам вже буде
У пам'яті людей за сей нелегкий труд,
І ще підуть по сій дорозі інші люди,
Як ми проб'єм її та вирівняєм всюди,
Як кості мацкалів під нею зогниють.

Та слави людської зовсім ми не бажали,
Бо ми не всі герої чи богатирі.
Ми визволителі, що добровільно взяли
На себе пута. Ми бійцями волі стали:
На шляху поступу ми всі кремлянярі.

І всі ми вірили, що своїми руками
Розіб'ємо стіну, роздробимо граніт,
Що кров'ю ворогів та їхніми кістками
Твердий змуруємо гостинець і за нами
Прийде нове життя, добро нове у світ.

Отак ми всі йдемо, в одну громаду скуті
Святою думкою, а молоти в руках.
Нехай ми стомлені, та світом не забуті!
Ми ломимо стіну, рівняєм правді путі,
І щастя всіх прийде, коли сконає враг!