Доки «лінгвістичний день» не завершився

[http://users.livejournal.com/_harrier_/]

Багато хто з протестуючих сьогодні проти «українізації» казав, що вони українці, люблять Україну і все таке… але чомусь не вважають за потрібне розмовляти українською взагалі. З цього є один єдиний висновок — українська мова особисто таким людям не цікава, вона для них просто деяке явище, яке не має до тих людей відношення. Бо, наприклад, коли мені цікава якась іноземна мова і я можу хоча б якось нею користуватися — я пробую нею розмовляти з кимось. Можливо «по приколу» — навіть скоріш так. Бо я не думаю, що якщо я розумію на слух прості фрази, то знаю її, не розмовляючи.

Також я по собі знаю, що якщо ніколи не мав відповідної мовної практики — кажу вже про українську, — то спочатку спроби розмовляти кажуться для ім'ярек зсередини чимось дурним — щось на зразок виступу на сцені вперше. Косо, криво, і всі дивляться, і, мабуть, регочуть. Нахуй надо. Особливо коли оточення російськомовне. Але ж будь де можна знайти людину, яка поділяє ваші погляди — і домовитися з нею деякий час розмовляти тільки українською. Так, через «блядь, как ета сказать…», через вставки русизмів — але з намаганням сказати якомога правильніше.

Адже ж якщо ви дійсно любите Україну, то вам повинні бути цікаві всякі штуки, що з нею пов’язані — насамперед НЕ політичні. І мова в тому числі. Так, повинні — не в тому сенсі, що це обязаловка, а в тому, в якому вас повинні цікавити інтереси та життя вашої жінки чи дівчини. І якщо вона вам не цікава, просто якось паралельна до вас — то треба розібратися зі своїми з нею стосунками. А то це хуйня якась, а не стосунки.


Додам до цього, що кому дійсно не вистачає якогось поштовху для початку мовної практики — тому рекомендую з’їздити на кілька днів кудись на західну Україну. Це в будь-якому разі корисно і цікаво, самі розумієте. І запланувати при цьому розмовляти тільки українською, по-перше, а по-друге — продовжувати це робити після повернення хоча б деякий час. Згодом можна повторити :-).