по собі скажу - мене російськомовним зробив совок, російськомовний садок, російськомовна школа, на усю Троєщину тоді було тільки 2 українські школи, російськомовне оточення, батьки все частіше переходили на росіьйську, хоча самі з села, в селі у бабці суржик загалом, як в "Спіймати Кайдаша", в школі вчитель української бульше навіть не викладав, а термін відбував - тупо читав матеріал і малював оцінки, хоча був дуже колоритним - викапаний Шевченко і прізвище Запорожець (поставив мені за твір 4/5 - література/мова - я дійсно списав твір, але не зрозумів чому він мені вліпив 4 - придумав план помсти і пішов дізнаватись за що 4, спочатку він говорив, що я не розкрив тему, я попросив подивитись на свій твір із виправленнями - тоді вже він почав нервувати, бо відмовити не можна, і помилки такої точно не було - приніс почав розказувати, що у мене 3 мовні помилки і тому 4, на питання "Ви ж казали тему не розкрив, то виявляється тему розкрив, а є мовні помилки?" сказав "так!", я: "Добре, просто хотів пересвідчитись і подивитись, і подякувати за роки навчання та зробити невеликий подарунок" і віддав йому повну версію віршу "Любіть Україну", не обрізану мацкальською цензурою - задоволений тим як помстився, хоч і не розумію до чого така заповзятість була до мене), знання української довелося перед вступом до ВНЗ підганяти у репетитора, коли в селі починав розмовляти українською квадратними очима дивились, включаючи мою нині покійну бабусю, намагаюсь українською, але коли швидко треба щось розповісти все одна зістрибую на російську, вже надто звик, а перевчатись нема з ким поки